В «симфоніях» Вербицького тематичної розробки майже немає, весь розвиток музичних думок іде за рахунок повторення і зіставлення цільних мелодій. Голосоведіння витримане в строго гомофонно-акордовому плані /Єдиний виняток становить увертюра До мажор, кода якої Allegro alla brave написана у формі фугато/. За своїм стилем вони наближаються до ранньокласичної школи майстрів музичного мистецтва. В архітектоніці, техніці інструментального письма помітний сильний вплив оркестрових епізодів італійської і французької оперної музики того часу, частково творчості Моцарта. Форма увертюр Вербицького нескладна. Незважаючи на це, композитор зумів влити в них стільки душевної теплоти, почуття, виявити таку творчу винахідливість, що його «симфонії» можна сміливо зарахувати до кращих здобутків українського дожовтневого мистецтва. Їх музика захоплює своєю виразністю і мелодійністю. Логіка й прозорість тем, стислість конструкції говорять про розвинене архітектонічне чуття композитора. Але найяскравішою і найпривабливішою рисою увертюр є їх яскраво виражений національний колорит. Народнопісенні елементи тут настільки значні, що Денис Січинський, пізніше редактор і видавець однієї з «симфоній» Вербицького, вважав можливим називати ці твори рапсодіями на народні теми. Характерні особливості оркестрової творчості композитора можна простежити на увертюрі Ля мінор. «Симфонія» відкривається інтродукцією, яку можна поділити на 2 епізоди: 1/ Moderato - помірна, наспівна двотактова мелодія яка викладається секвенційно по кварто-квінтовому колу. 2/ Adagio - Глибоко лірична, співуча але в той же час задумливого характеру яка окремими зворотами нагадує українські пісні – романси. Оркестровка вдало підкреслює вокальність музики – мелодію ведуть скрипки, дубльовані дерев’яною групою при стриманому акордовому акомпанементі решти інструментів. Різким контрастом до вступу звучить головна тема Allegro викладена в одноіменному мажорі. Вона читко ритмізована, моторна й рухлива. Фанфарні звороти мелодії побудовані на розкладеному мажорному тризвуці, цілком підпорядковані ритмічному початку. Її змінює також ритмізована, рухлива тема але вже маршового характерно де спостерігається однаковий ритмічний малюнок який надає сповільнювати темп та іде до нарощування динаміки а саме закінчується на два форте. Друга лірична тема не зосереджує на собі уваги слухача. Це повний контраст попередній моторній темі – це наспівна, лірична та дуже широка мелодія соло якої проходить у гобоя. Загалом це камерний склад який нараховує квартет. Вона має ходовий характер і підготовляє появу третього розгорненого епізоду, який завдяки яскравій тематичній виразності займає в увертюрі центральне місце. В його основу покладено оригінальну народну коломийку. Широко розливається граціозна, весела мелодія, що її ведуть скрипки і дерев’яна група. Танцювальний характер мелодії чітко підкреслює рух акомпонуючих інструментів. Після коломийки знов контраст а саме знов квартетний камерний склад. Але тема цього разу проводиться двічі де за другим разом іде нарощування динаміки за рахунок нарощування інструментів. Все це приводить знов до моторної ритмічної теми яка також як і на початку іде двотактовими фразами кінець якої – tutti всього оркестру. У репризі повторюються по черзі всі теми Allegro без будь-яких істотних змін у викладі чи оркестровці. Тут введені лише традиційні для сонатної форми переміщення в тональному плані, спрямовані на те, щоб чіткіше ствердити основну тональність твору. На закінчення увертюри жвава динамічна кода в темпі Allegro assai на дванадцять восьмих
