Проблема художнього пізнання світу - одна з головних у курсі естетики, вона тісно пов'язана з філософською теорією пізнання. Щоб усвідомити сутність художнього образу, користуються теорією відображення, яка розглядає людську свідомість в цілому як образ навколишньої дійсності, як суб'єктивну картину об'єктивного світу. Але філософське розуміння образу не тотожне естетичному його тлумаченню. Тому між філософським і естетичним поняттями образу існує різниця.
Як відомо, теорія пізнання оперує поняттям «образ» у широкому гносеологічному розумінні. Коли філософ говорить про образ, він має на увазі відображення у свідомості людини навколишнього світу. У цьому зв'язку образами у філософії є різні прояви психічного стану, відчуття, уявлення, поняття, висновки.
Художній образ виступає окремою формою відображення дійсності, тому
щодо нього є справедливим вислів: „суб'єктивна картина об'єктивного світу". Але естетичний зміст поняття „образ" відноситься до філософського як специфічне до універсального. Художній образ – це не тільки гносеологічна, а й естетична категорія.
Від категорій наукового мислення художній образ відрізняється живою безпосередністю. Крім того, художній образ не тільки відображає факти життя, але й несе у собі специфічні узагальнення життєвих явищ, проникає в їх сутність, розкриває їх внутрішній сенс. У художньому образі зливаються як риси живого споглядання, так і риси абстрактного мислення. Художній образ – це цілісна та завершена характеристика життєвого явища, яка співвідноситься з художньою ідеєю твору і виявляється у конкретно-чуттєвій, естетично визначеній формі.
Художній образ - це особлива форма пізнання дійсності у мистецтві. Але слід відрізняти поняття „художній образ" не тільки від поняття „образ у філософії"", але й від поняття „образ зображення". Образ зображення розуміється як таке сприйняття дійсності, якому притаманна наочність. Проте художній образ також може бути наочним. Поняття „художній образ" значно ширше, воно розкриває сутність життєвого явища, але робить це за допомогою художніх засобів. У мистецтві можуть бути твори, які не мають зображувальної наочності, наприклад музичні, художні, ліричні твори тощо.

Художній образ - це кардинальна категорія естетики військового, яка відбиває сутність світогляду; це форма мислення у мистецтві і засіб відображення і моделювання дійсності, якому властиві окремі специфічні риси.
Про художній образ йдеться тільки у реалістичному мистецтві. У
сучасному світовому мистецтві ця категорія майже не існує. Так, в абстрактному мистецтві важко говорити про нього. Але в мистецтві залишаються митці, які працюють на засадах реалізму, тому слід познайомитися з даною категорією.
Художній образ має свої специфічні особливості, серед яких більшість дослідників називає метафоричність, асоціативність, парадоксальність.
Так у стародавніх творах метафорична природа художнього мислення визначалася досить виразно (наприклад, у Стародавньому Єгипті - сфінкси, у Греції - кентаври, грифони, у слов'ян - мавки, упирі, водяні та ін.). В сучасному мистецтві не відбуваються такі наочні зміни; характери розкриваються у діях, в зв'язках з навколишнім світом, у ставленні до природи, людей, до себе тощо.
Мислення у більшості військовослужбовців є асоціативним. Розкриваючи одне явище, ми намагаємося викликати у нас за асоціацією інше. Крім того, образ може будуватися на парадоксальних принципах мислення.

Саморух - характерна риса образу, вважає дослідник Ю. Борєв і з цим не можна не погодитися. Життєвий матеріал, покладений в основу музичного матеріалу, може вести за собою слухача, що змушує інколи робить зовсім інші висновки, які відрізняється від початкових.

Художній образ - багатозначний, він має глибокий зміст. Кожна епоха знаходить свої риси у художньому образі, це ціла система думок. Композитор не завжди повністю та всебічно розкриває їх. Якби художній образ був повністю розкритий, він перестав би цікавити людину, тому головна задача військового диригента сприяти розвитку у публіки, її фантазії, уявлення, процесу мислення, він перетворювати її у творця мистецтва. Образ відповідає багатоплановості, багатогранності дійсності, осягнення художнього образу — це нескінченний процес наближення і поглиблення.

Важливою особливістю є індивідуальна впевність. Художній образ виступає або як деяке зображення тих чи інших явищ дійсності, або як вираження дій духовного життя людини, або як зв'язок між першим і другим, але образ не тільки виявляє індивідуальні риси явища або групи явищ, він розкриває загальні особливості і закономірності, притаманні даним явищам. Ці суттєві риси дійсності в образі розкриваються інакше, ніж у логічному понятті. Армія відображає військове життя, вона відкриває і формує закони. Мистецтво показує не самі закони життя, а ті процеси й явища, які відбуваються в ньому. Якщо диригент бажає показати, у чому сутність героїзму, він не постулює поняття „героїзму", обґрунтовуючи його логічними засобами, а знайомить нас з ритуальною музикою пов’язанною з історичним минулим нашого народу.В індивідуальній певності образа зібрано все різноманіття життя, крім того, в ньому є схожість з явищами самого життя. Але індивідуальне у мистецтві та одиничне у житті поняття однорідні, але не тотожні. Між фактами життя і фактами мистецтва існує якісна різниця.

Художній образ - це скорочена розповідь про життя, яке розкривається через одну ситуацію, але в ній висловлено багато схожого з іншими. Але типізація властива лише реалістичному мистецтву, це єдність об'єктивного та суб'єктивного. Об'єктивне в образі – все те, що взяте безпосередньо з дійсності, суб'єктивне – те, що привноситься до образу творчою думкою митця. Об'єктивне, що автор бере у дійсності, це і побачене у природі, і якісь сценки з життя, це люди з їх взаємовідносинами та ін. Суб'єктивне у творі - це те, що гадає автор, що він хоче нам розповісти, його думки, оцінки, його бачення світу. Художній образ - не тільки відображення окремих явищ життя, а й своєрідний автопортрет композитора. Власне, сама особистість яка його створює, стає будівельним матеріалом образу.
Сьогодні, наприклад, комп'ютер може складати музику, писати вірші, малювати. Але у творах, які пише машина, не відчувається особистісне, суб'єктивне, те, що притаманне тому чи іншому митцю.

Отже, мистецтво відтворює емоційно-чуттєвий світ воїнів, в усьому багатстві краси дійсності, тоді як наука лише апелює чіткими, логічно вивіреними поняттями.
Індивідуальне, суб'єктивне виявляється в образі. Для науки також важливо, хто провадить експеримент, хто займається дослідженням - талановита людина чи ні, моральна вона, чи в неї відсутні такі якості. Але хто б не зробив першим відкриття, сутність його від цього не зміниться. Згадаймо, що закон збереження енергії вперше відкрив Михайло Ломоносов, але світ про цей закон почув після того, як його знову було відкрито французьким вченим Антуаном Лавуазьє. Сутність закону залишилася, тільки людство не знало, хто вперше його відкрив: російський чи французький вчений.

У мистецтві діє умовність, що виступає як засіб образного вираження духовного багатства. Люди ніби домовляються сприймати образи дійсності за саму дійсність, прикладом можуть служити певні явища у мистецтві модернізму. Умовність існує й у реалістичному мистецтві. В усіх видах мистецтва, крім архітектури та прикладного мистецтва, проявляється умовність, в останніх має велике значення утилітарна основа. Але в них також можна знайти риси умовності. Коли ж умовність порушується, реалістичне мистецтво вже переходить до інших течій. Це може бути, наприклад, натуралізм, гіперреалізм.

Умовність потрібна мистецтву в військах для розкриття життя образу, тоді події сприймаються слухачами, як безумовні, як правдиві. Реалістичні образи не тільки відображають життя, але й створюють його.

Таким чином, художній образ - це форма мислення у мистецтві, це засіб відображення дійсності. Кожний твір має образну природу. Військовий диригент використовує свої засоби, методи створення художнього образу, щоб допомогти слухачеві точніше зрозуміти його сутність, відчути радість, задоволення від мистецтва, осягти дійсність.
Як відомо, мистецтво відображає, пізнає дійсність за допомогою художнього образу, який тісно пов'язаний зі змістом художнього твору, і вони обов'язково зумовлюють один одного. Але будь-який твір має зміст і форму, в яких також відображається навколишній світ. Вивчення даних категорій дозволяє краще збагнути специфіку мистецтва, розкрити його внутрішню сутність.

Перш ніж розглядати їх особливості, необхідно пригадати
загальнофілософський сенс категорій „зміст" і „форма". В усіх предметах і явищах, що нас оточують, є зміст і форма як їх протилежні сторони.
Зміст - це сукупність елементів і процесів явища, те, з чого воно складається.
Форма -внутрішня і зовнішня структура, спосіб існування змісту, певне співвідношення елементів і процесів у часі і просторі, тривалі зв'язки між ними.
Зміст і форма можуть бути у єдності. Тоді зміст - головний бік явища, тому що розкриває його природу та складає сутність. Форма сприяє розвиткові змісту, якщо вона йому відповідає, та гальмує розвиток, якщо застаріла і не відповідає змісту. Між старою формою і новим змістом загострюється суперечність, яка спричиняє конфлікт. І тоді стара форма має бути замінена новою. Це завжди відбувається як у природі, так і у суспільстві.

Розглядаючи будь-який твір мистецтва - продукт художньої творчості, в якому відображається дійсність позиції естетичного ідеалу митця, можна (теоретично) поділити його на складові частини: зміст і форму. Але у мистецтві неможливо правильно зрозуміти характер змісту та форми окремо від специфіки самого мистецтва. Як з'ясовано вище, специфічна особливість мистецтва виявляється в тому, що воно відображає дійсність у художніх образах і виражає певні сторони суспільної свідомості відповідно до світу, естетичних уявлень і майстерності.
Пояснити, як виникає мистецький твір, означає розкрити його зв'язки з дійсністю, з життям суспільства, із зміною суспільного буття, насамперед способом виробництва матеріальних благ, більш-менш швидко перетворюється й духовне життя суспільства, перебудовується суспільна свідомість. Зміни у суспільній свідомості не можуть не відбитися на свідомості митця, що спричиняє виникнення нового світовідчуття та ін. Дія закону розвитку мистецтва має об'єктивний характер, не залежить від свідомості, суб'єктивних бажань. Люди здатні або загальмувати його розвиток, або сприяти йому (на основі знання цього закону). Крім того, розвиток мистецтва пов'язаний із появою нових творів, які містять новий зміст.

Зміст художнього твору - поняття складне й багатогранне. Це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистецькому творі, але він не зводиться лише до механічного копіювання предметів і явищ, які стали для нього основою. Справа у тому, що перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості, бути ним усвідомлені, пройти через серце. Саме тому у змісті виявляється особистість, смаки та погляди, пристрасті та переконання. Світогляд мистецтва має виключно важливе значення у творчості, й усі його слабкі та сильні сторони неминуче відбиваються у творах.
Зміст твору може бути представлений у сучасному мистецтві (модернізмі) як вияв духовного світу ,почуттів і переживань з приводу якихось явищ, подій. Де не виражено безпосередньо політичних та філософських поглядів, бо тоді це буде не твір, а політичний трактат або філософська праця. Отже, змістом мистецтва охоплюється не лише предмет зображення, але й суб'єктивне сприйняття даного явища. Чим більше суб'єктивне розуміння життя відповідає об'єктивній закономірності розвитку дійсності, тим правдивіше й багатше зображення, тим повноцінніший твір митця. Таким чином, зміст твору - це дійсність, усвідомлена і пережита автором та відбита у цьому творі.

Для більш глибокого розуміння даної проблеми необхідно поділити зміст твору на елементи: тему та ідею.

Тема - це коло явищ дійсності, які зображаються автором. Безперечно, що глибина теми, її соціальна значущість, відповідність інтересам людства багато в чому зумовлюють той інтерес, який мистецький твір викликає у людей. Тому й існують „вічні теми". Існують актуальні теми, пов'язані із завданнями суспільної практики певної країни, епохи. Тема - це лише питання, а на питання має бути відповідь. Тому майстер завжди переплітає тему свого твору з поетичною ідеєю. Тільки тоді виникає художній зміст.

Ідея - це важливий бік твору. Це не абстрактна наукова ідея, а ідея специфічна, художня. Вона виникає разом із задумом твору в образній формі як єдність думки і почуття. Ідея - головна думка твору, яка виражає ставлення композитора до дійсності, причому одна й та сама тема може бути розкрита, розтлумачена композитором по-різному. Цінність і значення твору визначаються глибиною й істинністю ідеї.

З теми та ідеї витікає оцінка твору. Усвідомлюючи тему ідейно-естетично, військовий диригент, за допомогою виразових рухів, надає зображуваним явищам оцінку, яка має у мистецтві емоційний характер, бо виражає симпатії та антипатії слухача. Тому слухацька оцінка також може бути розглянута як елемент змісту. Таким чином, зміст - це головний елемент твору, він виникає у процесі творчості митця під впливом об'єктивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність об'єктивних і суб'єктивних начал у музичному творі, єдність теми, ідеї та слухацької оцінки.

Практичним виявом змісту у творі є його музична форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступних поколінь. Музична форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, об'єктивно-реального буття, лише воно дозволяє керівнику оркестру донести свої переживання і почуття іншим. Ця об'єктивація змісту може відбуватися у найрізноманітніших матеріалах: у слові, звучанні музичних інструментів, камені, дереві, на папері, полотні тощо - у будь-якому матеріалі, доступному зоровому і слуховому сприйняттю.

Так, матеріалом у музиці є звуки, організовані в лад. Важливим є властивість звуків, наприклад, тон, тривалість, висота і сила звуку.

Композиція (з лат. упорядкування, розташування) - це структурна побудова музичного твору, розміщення і співвідношення всіх його елементів і частин у єдиному цілому. Композиційна побудова твору підпорядкована змісту, сприяє розкриттю руху, динаміці дії, почуттів і думок автора. Композиція тісно пов'язана із сюжетом. Сюжет - це внутрішній зв'язок подій у творі, взятих у їх часовому розвитку. Його джерелом є процеси, що відбуваються у реальному світі. Сюжет притаманний різноманітним видам мистецтва.

До форми музичного твору належать диригентьский жест, як зображувально-виражальні засіб, який є знаряддям її утворення, де існують свої виражальні засоби.Отже, взаємозв'язок змісту і форми полягає у тому, що зміст вимагає відповідної форми, такої, яка найбільш повно і правильно втілювала б творчий задум митця. Такий взаємозв'язок є об'єктивною закономірністю естетичного розвитку військового диригента. Кожний музичний твір характеризується певною мірою єдності змісту і форми, а цінність твору залежить від того, наскільки високопрофесійно, високохудожньо створені всі складові елементи, в тому числі й елементи змісту і форми.

Гриськов Ю.Д.