 Свого часу селище міського типу Гончарівське було відоме мало не на весь колишній Радянський Союз. Для людей цивільних назва містечка, можливо, ні про що й не говорила, а от військові знали точно: за щільністю розташування частин його можна було вважати мілітарною столицею Чернігівської області.
У 1984 році тут дислокувалися понад десяток військових частин, серед них ракетна бригада, танковий полк тощо. Словом, військове життя в гарнізоні вирувало. Наявність великого полігона та під’їзних залізничних шляхів сприяла проведенню тут масштабних навчань із залученням частин інших видів та родів військ, а також стрільб, показових занять тощо. Все це було радше правилом, аніж винятком. Сезону «затишшя» в гарнізоні годі було й чекати.
Cьогодні ритм життя Гончарівського більш розмірений: після реформування та скорочення в гарнізоні залишилася тільки 1-ша окрема танкова бригада (правонаступниця 292-го танкового полку 72-ї механізованої дивізії), а ще — люди, серед яких і колишні військовослужбовці, й ті, хто проходить службу нині. Знайомство з їхнім життям і стало головною метою нашої виїзної редакції, яка отримала назву «Уїкенд з «Народною армією».
Вже на під’їзді до містечка відчули запах хвої. Ті ж самі дві вулиці — Танкістів та Артилеристів, — будинки просто посеред лісу... Майже нічого не змінилося, хіба що менше людей у військових одностроях та різноманітних кафе і магазинчиків. Я раптом замислився: а чому, власне, гарнізон вважається віддаленим? Напевне, не зовсім через особливість його розташування, адже відстань звідси до Чернігова — обласного та районного центру — лише 40 кілометрів. Річ в іншому: містечко, як і раніше, живе своїм автономним життям, яке можливе насамперед завдяки існуванню тут військової частини.
...Літопис свій Гончарівське розпочало 1953 року. Сьогодні його населення — 3,3 тис. мешканців. За словами селищного голови Віталія Рудника, це, напевне, єдиний населений пункт у Чернігівському районі, а можливо, й в області, де спостерігається природний приріст населення. Минулого року, наприклад, тут народилося 40 немовлят, а за 5 місяців нинішнього — вже 20. Цей факт красномовно свідчить про те, що містечко живе і розвивається.
Новий етап у житті Гончарівського розпочався 2007 року, коли його житловий фонд та частину інфраструктури почали передавати в комунальну власність селищної ради. Щоправда, закінчити цей процес досі не видається можливим, оскільки потрібні кошти. Зокрема, для оформлення технічної документації на житлові будинки. Звісна річ, вони мали б виділятися за кошторисом військового відомства, адже відповідальність за те, що і в якому стані передається, лежить на стороні, яка передає житловий фонд. Але коштів у бюджеті Міністерства оборони України на такі цілі, на жаль, немає.
— За радянських часів при зведенні таких містечок на ці «дрібниці» не звертали уваги, — пояснює командир 1-ї окремої танкової бригади полковник Андрій Грицьков. — Головним завданням було розмістити людей, налагодити життєдіяльність гарнізону і запустити процес бойової підготовки. Тепер інші часи, та й вимоги інші...
Навіть попри відсутність технічної документації, селищна рада таки прийняла будинки на баланс у такому вигляді, як є. Тепер мешканці п’ятиповерхівок створюють ініціативні групи, власноруч збирають кошти на оформлення необхідних паперів. Спочатку на весь будинок у цілому, а вже потім кожен займається приватизацією власного помешкання. Загалом у Гончарівському гарнізоні залишаються неоформленими належним чином ще 12 будівель, які передані на баланс селищної влади.
Коштує це, як з’ясувалося, недешево. Оформлення, наприклад, технічної документації одного будинку «тягне» на 150 тис. грн. Звісно, для селищного бюджету це дороге задоволення. Візьмемо до уваги і той факт, що тутешні тепло- та водопостачальні комунікації, як і в більшості населених пунктів України, відпрацювали свій ресурс і тепер потребують заміни. Так, наприклад, ремонт теплотраси у Гончарівському коштуватиме щонайменше 10-12 млн грн. Як бачимо, клопоту в місцевої влади тепер аж занадто!
До речі, місцеве самоврядування тут представляють загалом 20 депутатів, 9 з яких — офіцери бригади. Один з них — підполковник Анатолій Таранюк — нещодавно ініціював вирішення питання щодо присвоєння тутешнім гуртожиткам «Зірка-1» та «Зірка-2» статусу сімейного типу. Увага до цих будівель не є випадковою. Адже, хоча тут мешкають понад 160 сімей, гуртожитки досі залишаються негазифікованими. Їжа готується на власних електроплитках, тож про економію електроенергії годі й казати, а у плату за її користування закладено витрати по 150 кіловат за місяць на кожного члена сім’ї. Для тих, хто проживає сам, така плата за спожиту електрику є ще доволі прийнятною. А якщо родина велика? Сума набігає пристойна.
Після тривалих переговорів у відповідних інстанціях справа нібито зрушила з місця. Тепер у кімнатах дозволено встановлювати лічильники і сплачувати лише за спожиту електроенергію. Але на цьому проблеми двох «Зірок» не закінчуються. На них, як і на житлові будинки, відсутня технічна документація. Це ускладнює можливість надання їм статусу гуртожитків сімейного типу. За підрахунками, вся процедура перевірок, складання відповідних актів, надання дозволів тощо коштуватиме близько 80 тис. гривень. Для бюджету селища це чимала сума, тож тепер надія лише на районний чи обласний.
У глибині військового містечка, відразу за будинками, нашу увагу привернули оброблені земельні ділянки та господарські приміщення, обнесені парканом. З’ясувалося, їх облаштували військовослужбовці та відставники. Бажання мати власне невеличке господарство у такій місцині виглядає цілком закономірним, адже хоч якось урізноманітнює життя. Але узаконити діляночки мешканці Гончарівського поки що не можуть. За відсутності акта землекористування селищний голова не має підстав виділяти землю. Щоправда, як повідомив депутат Чернігівської районної ради Володимир Хорошковський, на останній сесії було прийняте рішення про виділення коштів на ці потреби.
Ще одна проблема містечка — працевлаштування. Особливо зважаючи на те, що в Гончарівському мешкає багато молоді. Це діти нинішніх і колишніх військовослужбовців. 17 магазинів, гімназія, музична школа та дитячий садок, які є в селищі, а також розміщені поруч військовий лісгосп, приватні пилорами, торфобрикетний завод не в змозі задовольнити потреби населення в роботі. Отже, люди змушені їздити працювати на підприємства Чернігова або на взуттєву фабрику в Десні. Певна їх частина працевлаштовані у бригаді, але її штати, як кажуть, не гумові, тож проблема залишається.
Можливо, вдалим виходом з цієї ситуації стало б заснування у селищі певного виробництва. До речі, наявні фонди трьох колишніх військових частин цілком дозволяють це зробити. Але для цього спочатку необхідно вкласти кошти. Та чи знайдеться підприємець, який наважиться змінити статус Гончарівського як мілітарного містечка на якийсь інший? Питання поки що залишається відкритим.
Для молодшого покоління умови більш сприятливі. У селищі діють дитячий садочок на 115 місць та гімназія, де навчається понад 300 учнів. Той факт, що населення містечка молодшає, справді не може не тішити. Але поряд з цим існує проблема відселення відставників. Останній раз на постійне місце проживання 14 сімей колишніх військовослужбовців виїхали 2006 року, отримавши квартири в Чернігові. Але такі «акції» насправді не мають системного характеру і глобально проблему не вирішують. Наприклад, перед цим відселення було аж у 1991-му. Тим часом на виїзд з гарнізону чекають понад 200 родин військовослужбовців, а це загалом близько 800 людей.
Зрозуміло, якщо звільнені військовослужбовці залишатимуться жити в Гончарівському, не маючи іншого житла, то молоді офіцери та контрактники, що приходитимуть їм на зміну, змушені будуть жити в казармі. Але в такому разі про сім’ю їм годі й думати.
— Якщо проблема справді постане, можна буде використати гуртожиток «Десна», який перебуває на балансі Чернігівського КЕВ району, — каже командир бригади полковник Андрій Грицьков. — Але це приміщення потребує капітального ремонту, в нього необхідно вкласти кошти.
Очевидно, розраховувати на щось інше, окрім гуртожитку, ні командиру, ні тим, хто перебуває у квартирній черзі, не доводиться. І причиною цього є не лише відсутність будівництва, проблеми з відселенням тощо, а й юридичні казуси з перебуванням військовослужбовців з Гончарівського у квартирній черзі.
Для того, аби в майбутньому не виникала проблема відселення, було вирішено віднести Гончарівське до складу Чернігівського гарнізону. Відтак, усі квартирні справи військовослужбовців нині передані в місцеву гарнізонну житлову комісію. Але під час розподілів житла, які останнім часом, хоч і не часто, проте трапляються, інтереси мешканців цього гарнізону не враховуються, адже їхнє місце прописки — саме Гончарівське. Як бачимо, розумний крок уперед ніби й зроблено, проте користі від нього поки що немає.
Серед тих гончарівців, кого житлова проблема турбує найменше, — старший прапорщик Ігор Поліщук, старший технік гаубичної самохідної батареї 1-ї окремої танкової бригади. Життям і службою в Гончарівському він задоволений. Потрапивши сюди у 1998-му, вже за три роки отримав квартиру. Говорить, що тим, хто служить у гарнізоні тривалий час, командування всіляко сприяє у вирішенні цього питання. А ось з роботою для його дружини Ірини проблеми є. Жінка, маючи спеціальність чергового залізничної станції, працевлаштуватися не може. Тож усю увагу зосереджує на вихованні двох доньок — старшої Вікторії, яка зараз готується до вступу у вищий навчальний заклад, та молодшої Влади, якій нещодавно купили рюкзак, зошити, адже для неї 1 вересня пролунає перший дзвоник. Я не запитував голову сімейства про те, чи важко утримувати «сімейний човен» у таких непростих фінансових умовах, адже і так усе зрозуміло. Поцікавився лише, чи задоволений він тим, що його діти зростають у Гончарівському. Адже люди у погонах обирають свою долю самі, на відміну від їхніх дітей.
— Для дітей у цьому містечку, я вважаю, створені всі умови. І для навчання, і для дозвілля, — каже старший прапорщик Ігор Поліщук. — Ми не турбуємось про те, що дитину потрібно відвести до школи чи навпаки. Тут усе розташоване компактно і недалеко, тож причин хвилюватися немає. В садочку та гімназії працюють досвідчені педагоги, які дають нашим дітям максимум знань. Окрім цього, діти мають змогу відвідувати різноманітні спортивні секції, гуртки, музичну школу. Вікторія, наприклад, тривалий час займалася волейболом, виступала на змаганнях. Її команда виборювала призові місця. Молодшу також спрямуємо в гурток. Було б непогано, якби у Гончарівському облаштували відкритий майданчик для занять спортом. Його, чесно кажучи, дуже бракує. Причому — не лише дітям, а й дорослим.
Як бачимо, попри специфічність гарнізону, тутешні жителі не відрізняються від мешканців інших міст і селищ. Вони прагнуть мати хорошу роботу, отримувати пристойну заробітну плату, виховувати та різнобічно розвивати своїх дітей.
Аби глибше вивчити проблеми та потреби мешканців Гончарівського, «Народна армія», як уже згадувалося на початку матеріалу, провела виїзну редакцію, під час якої відбулася акція «Уїкенд з «Народною армією». Окрім нашої газети, до неї також залучився Військово-музичний центр Сухопутних військ Збройних Сил України. Захід відбувся за сприяння депутата Чернігівської районної ради Володимира Хорошковського.
Дійство розгорталося на площі перед 20-м гарнізонним Будинком офіцерів. Спочатку відбувся конкурс дитячого малюнка «Яким я бачу дитячий майданчик у рідному селищі» на призи депутата Чернігівської райради Володимира Хорошковського. Малеча досить творчо поставилася до виконання завдання і вже за кілька десятків хвилин асфальт на площі заряснів кольоровими витворами дитячої фантазії. Найбільш кмітливі дітлахи встигли намалювати не лише омріяний дитячий майданчик, а й зобразити те, якою вони бачать нашу газету.
Поки діти вимальовували крейду, дорослі мешканці містечка заповнювали анкети. В них пропонувалося вказати на найбільш хвилюючі проблеми життєдіяльності гарнізону, а також поставити запитання керівництву Міністерства оборони України. Аби заохотити військовослужбовців та членів їхніх родин до такої співпраці, анкети вкидалися у спеціальний барабан для подальшого розіграшу призів.
Малюнки на асфальті оцінювало журі у складі депутата Чернігівської районної ради Володимира Хорошковського, соціального працівника Гончарівської селищної ради Лариси Степанченко, спеціального кореспондента газети «Народна армія» Вадима Мисника та начальника 20-го ГБО Володимира Юрченка. Заохочувальні призи — набори олівців, фломастерів, художніх фарб тощо — отримали понад 30 маленьких гончарівців.
У межах акції відбулося також голосування «Обери дитячий майданчик для Гончарівського». На площі біля ГБО було встановлено стенд із ескізами. Розглянувши їх, діти обирали той, що сподобався найбільше. А згаданий Володимир Хорошковський пообіцяв, що на День танкіста, який відзначається у вересні, цей майданчик прийме своїх перших відвідувачів.
Згодом відбувся своєрідний круглий стіл, в якому взяли участь головний редактор Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія» полковник Володимир Вирва, депутат Чернігівської районної ради Володимир Хорошковський, командир 1-ї окремої танкової бригади полковник Андрій Грицьков, селищний голова Віталій Рудник та начальник 20-го ГБО Володимир Юрченко. Обговорювалися нагальні проблеми життєдіяльності цього гарнізону та перспективи їхнього вирішення, про що і йшлося вище.
Трохи згодом, коли дітвора відпочила та підкріпилася, розпочалася концертно-розважальна програма. Перед мешканцями Гончарівського виступили артисти Військово-музичного центру Сухопутних військ ЗС України Тетяна Манойленко, Сергій Бусло, Ольга Рогожа, Світлана Філін. Керувала культурним дійством сценарист Галина Петрова, а вів концерт Вадим Трахтенберг. Усі виступи чернігівських музикантів глядачі супроводжували щирими оплесками. Дітлахи не соромилися танцювати, а дорослі — підспівувати.
Інтриги культурній програмі додавали розіграші призів за заповненими раніше анкетами. Серед них, зокрема, шестимісячна передплата на газету «Народна армія». Щасливими володарями сертифікатів стали мешканці Гончарівського Вікторія Іващенко, Ольга Пасіка, Олена Заріцька та Раїса Шаманська.
Своєю чергою, начальник інформаційного відділу нашої газети в м. Чернігів підполковник Валентин Буряченко вручив черговим переможцям книги «Життя між кулями» чернігівського автора, військовослужбовця Сергія Дзюби, де розповідається про воїнів-миротворців.
Родзинку (а точніше — дві) культурно-розважальної програми її організатори приберегли на завершення. Цінний приз від газети «Народна армія» — годинник з її символікою — з рук головного редактора отримала дружина офіцера Тетяна Іванова. Щиро пораділи гончарівці й за військовослужбовця 1-ї окремої танкової бригади Сергія Ткачука, який отримав від депутата Чернігівської районної ради Володимира Хорошковського мобільний телефон відомого бренду. Після завершення концерту всі бажаючі могли сфотографуватися на згадку з гостями містечка.
Що залишається додати? Вважаю, що проведення таких заходів вкрай потрібне мешканцям гарнізонів, схожих на Гончарівське. І не лише тому, що вони певною мірою урізноманітнюють життя військовослужбовців та членів їхніх родин, а насамперед тому, що в такий спосіб, зібравшись разом, можна обговорити нагальні проблеми, поділитися досвідом і, якщо є гостра потреба, попросити допомоги. Гуртом, як кажуть, можна й гори перевернути, тож хочеться сподіватись, що наша спільна справа принесе свої плоди, а жителі Гончарівського не вважатимуть у майбутньому свій рідний гарнізон віддаленим.
|
|
QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.
|
|
|
|
