 Військові музиканти з Чернігова — гордість України. Вони викликали фурор у Франції, Німеччині, Чехії, Росії… Їх запрошують виступати на найпрестижніших фестивалях Європи та Америки. А вже в рідному місті годі й уявити будь-яке свято без «віртуозів Шевчука», як тепер у народі називають колектив Військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України. Нині — це така ж візитка Чернігова, як легендарний Вал чи Болдина гора.
Він — молодий, інтелігентний, артистичний — в манерах, поставі, голосі. Розповідає так, що заслухаєшся. Очі блищать, раз-по-раз підводиться, аби власноруч та «власноніж» продемонструвати, як можна грати, співати реп і водночас виконувати відповідні рухи. Це — Олександр Іванович Шевчук, начальник — художній керівник Військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України, майор, заслужений артист України.
«До тридцяти років і гадки не мав, що стану професійним військовим музикантом, — відверто говорить він. — Працював у філармонії, музичному училищі, муніципальному симфонічному оркестрі, тобто вів активну творчу діяльність... Правда, під час служби в армії, потрапив до Москви — в оркестр почесної варти, однак, пізнавши всі «задоволення» від перебування у тому війську, вирішив, що це — не моє…».
Втім, у 1998-му Олександр Іванович познайомився з майором Володимиром Дашковським, який саме формував Сьомий оркестр штабу Північного оперативного командування. «У Чернігові він був людиною новою, от, як справжній військовий, і придивлявся, хто чим дихає, — весело примружує очі мій співрозмовник. — Я вже трудився диригентом, викладав у Чернігівському музичному училищі імені Левка Ревуцького (власне, я — його вихованець, як і більшість нинішніх військових музикантів, потім ще закінчив філію Санкт-Петербурзької консерваторії). Отож Дашковський вирішив, що я йому підходжу. І запропонував мені попрацювати у військовому оркестрі… першою флейтою. Ну, я згадав про свою службу в армії і просто розсміявся йому в обличчя. Ось із такого мого непатріотичного вчинку розпочалося наше знайомство…».
Однак часи були непевні (пригадайте кінець 90-х, коли кожен виживав, як міг). А невгамовний Володимир Дашковський наполягав на своєму. Якось спілкувалися чернігівські музиканти, до яких він звертався з подібними «спокусливими» пропозиціями (тепер — це вже ветерани військово-музичного центру), серед них — і Олександр Шевчук, — нарікали на скруту. Сиділи-бесідували, і раптом у когось вихопилося: «Хлопці, ну, що ми врешті-решт втрачаємо? Давайте спробуємо!». Так усе й закрутилося.
Не минуло й року, як Олександрові Івановичу запропонували атестуватися на диригента військового оркестру. «До того я ще «паралельно» працював у дитячому духовому оркестрі, в муніципальному… — пояснює він. — Тобто перша флейта у військовому колективі — це була лише одна з моїх робіт. А коли я погодився стати диригентом, то це вже була серйозна праця. Мене призвали із запасу на офіцерську посаду — присвоїли звання молодшого лейтенанта».
Поступово військовий оркестр набував усе більшої популярності. Почалася справжня творчість, працювати Олександрові Івановичу стало дуже цікаво. А згодом колектив отримав новий поважний статус — Військово-музичного центру Сухопутних військ Збройних Сил України, що неабияк посприяло втіленню амбітних планів Олександра Шевчука. Власне, саме у військовому оркестрі, а потім — у військово-музичному центрі яскраво розкрило свої таланти ціле сузір’я високопрофесійних музикантів, вокалістів та артистів балету. І справа не лише в різноманітних нагородах, якими відзначений цей самобутній колектив. У військових музик з’явилися свої шанувальники — в Україні та за кордоном. І — високий рейтинг серед творчих колективів нашої держави та світу.
Взагалі, Військово-музичний центр Сухопутних військ Збройних Сил України — єдиний колектив, який віртуозно працює в різноманітних жанрах (нерідко органічно поєднуючи їх): академічному, фольклорному, виконує джаз, рок, естрадні пісні, організовує шоу-програми… І саме в цьому — його унікальність. «Авжеж, ми — всеїдні… — посміхається Олександр Шевчук. — Можемо виступити перед будь-якою аудиторією. Головне, задоволення отримують не лише наші слухачі, — від усієї душі кайфуємо й ми — музиканти!».
Зокрема, дуже пам’ятним для Олександра Івановича та його колег став перший закордонний виступ військового оркестру — в Чехії, на престижному міжнародному фестивалі, який проходив у мальовничому місті Кромержиш.
«Це була надзвичайно цікава й важлива поїздка, адже ми набули такого необхідного для нас досвіду участі в фестивалі подібного рівня, отримали можливість познайомитися з Європою, на власні очі побачити, як працюють європейські колективи».
Запросили чернігівців і на святкування 300-ліття Санкт-Петербурга. Чудова пора: кінець травня — романтичні білі ночі. Яскравий, незабутній фестиваль!
Чернігівці виступили впевнено і вмить привернули до себе увагу. Вислухали компліменти від фахівців із Росії, Німеччини, познайомилися з музикантами зі Швеції, Фінляндії…
Українці пройшли марш-парадом по Невському проспекту. «Ми марширували, грали, співали і водночас виконували танцювальні рухи (особливо витинала колінця наша балетна група), — ритмічно сплескує в долоні Шевчук. — Навіть український реп продемонстрували, — співає, натхненно підтанцьовуючи: — Ми — українці, сучасні гвардійці, варту несемо, мир бережемо! О-ле-е-е-о-ле-о-ле-о-ле-е-е…». Досвідчені репери в Чернігові показали нам свої «фірмові» рухи, і ми їх із задоволенням на урочистостях у місті на Неві відтворювали…».
Публіка була в захваті — гостей з України буквально «викупали» в оваціях! Згодом, перед поїздкою на фестиваль до німецького міста-побратима Чернігова — Меммінґема, текст успішно презентованого в Росії військового репу вдало переклала німецькою вчителька 32-ї школи (мій співрозмовник тут же демонструє і цей — дуже видовищний! — варіант). Годі й казати, як були вражені побаченим і почутим тамтешні мешканці…
Двічі чернігівці тріумфували у Франції — на міжнародних фестивалях духових оркестрів: в 2008-му — у місті Жів’є, і в 2011-му — у Сен-Кантені. А нещодавно вони повернулись із міста Шалон-сюр-Саон.
«Українки вразили своїм шармом», «Виступ українського військового оркестру порадував французьку публіку», — так оцінила майстерність наших військових музикантів на святі в Сен-Кантені преса («Courrier picard», «L’Union», «Paruvendu», «Aisne Nouvelle» та інші популярні французькі видання).
«Це була надзвичайно цікава поїздка. Організатори фестивалю запросили творчі колективи з Франції, України, Нідерландів, Бельгії… Нашу державу представляв Військово-музичний центр Сухопутних військ Збройних Сил України. Ми привезли до Сен-Кантена оркестр і балетну групу, — розповідає Олександр Шевчук. — Фестиваль називається «Буфо».
Виявляється, у XVIII столітті там мешкав блазень — Буфо. Його знало все місто! Хтось здивується, що так вшанували не короля чи якогось знатного вельможу, а блазня, котрий прославився своїми дотепами та витівками. Однак жителі переконані: Буфо цілком заслуговує таких почестей. Він був дуже розумним і популярним у народі, й дошкульно висміював недоліки влади».
Сучасний формат фестивалю — «tattoo» — складний, але й дуже цікавий. Слово «tattoo» означає виконання оркестрами музичних творів у русі. У нас таке виконання більш відоме, як оркестрове дефіле. У перший день українці виступали в спортивному палаці — перед 3,5-тисячною аудиторією мешканців та гостей міста. І були вражені, наскільки французи творчо й оригінально ставляться до організації свята. Хоча найдешевші квитки коштували 12 євро, всі місця (навіть стоячі) були розкуплені! Уявіть собі такий пролог свята: промінь світла раптом вихоплює в абсолютній темряві стрункого, красивого добродія у білосніжній формі морського офіцера; той виходить у центр манежу, ефектно смикає за невидимі мотузочки, і один за одним у світлі прожекторів вмить розпросторюються й гордо майорять прапори країн-учасниць дефіле (Франції, України, Нідерландів, Бельгії…); керівники оркестрів синхронно виходять зліва та справа, шикуються в ряд, потім кожен по черзі робить крок уперед і урочисто віддає честь; а в цей час прапор його держави з’являється у променях світла… Тисячі людей одночасно підвелися зі своїх місць, демонструючи повагу до гостей та країн, з яких вони приїхали. Це було так хвилююче, зворушливо, неповторно!
Ведучий кожен колектив представляв неординарно, наприклад, про чернігівців сказав: «Зараз ви побачите героїв — наших гостей з України. Вони проїхали дві з половиною тисячі кілометрів для того, щоб взяти участь у нашому фестивалі. Це — справжні герої. Давайте привітаємо їх!».
Організатори фестивалю в Сен-Кантені завітали на репетицію чернігівців: подивилися і… запланували виступ гостей з України у фінал першого відділення, настільки їм сподобалося. А після тріумфу наших військових музикантів у палаці спорту не приховували емоцій: «Якби знали заздалегідь, що буде такий успіх, поставили б вас у фінал виступів усіх оркестрів!». Для участі в цьому фестивалі чернігівці підготували спеціальну програму, до якої увійшли кращі національні музичні надбання, українські військові марші та світові хіти. Вони — єдині, хто привіз на «tattoo» артистів балету. Українці були органічними та оригінальними, зовсім не схожими на інших, тому й зачарували вибагливу французьку публіку.
Завдяки тріумфу в Сен-Кантені, чернігівців запросили виступити в Італії, Норвегії, Канаді…
|
|
QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.
|
|
|
|
