Нині основні зусилля вищого військового керівництва держави в сфері оборони спрямовані на створення компактних, технологічно сучасних та професійних Збройних Сил, здатних за потреби попередити будь-яку агресію проти нашої держави чи зазіхання на її територіальну цілісність. У цьому сенсі одним із пріоритетів військової реформи залишається перехід на стовідсоткове комплектування Збройних Сил військовослужбовцями служби за контрактом. Тож нижче спробуємо розглянути контрактні перспективи Української армії.
Як відомо, в 240-му Центрі підготовки підрозділів 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України, у межах нещодавніх маневрів «Перспектива-2012», побував Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Віктор Янукович. Він, окрім іншого, відзначив заходи, що здійснюються для переходу Українського війська на комплектування винятково військовослужбовцями служби за контрактом та відмови від призову строковиків.
— Наше завдання — побудувати сучасну професійну армію, яка була б здатна виконати будь-які завдання щодо захисту Вітчизни. Сьогодні у Збройних Силах України більше ніж 50% — військовослужбовці служби за контрактом. Перехід на контрактну армію на 100 відсотків залежить від фінансового забезпечення, від бюджету. Переконаний, що найближчим часом Українська армія буде контрактною, — наголосив Глава держави.
До речі, проектом Концепції реформування і розвитку Збройних Сил до 2017 року, який переданий на затвердження Президенту України, передбачається вже в 2014-му призупинити призов на строкову військову службу й перейти на комплектування армії винятково контрактниками. Тож, за прогнозами вищого військового керівництва, у разі підписання Главою держави цього документа, рівно за два роки з Українського війська має звільнитися останній строковик.
Що ж спонукає до такого рішення і що чекає на цьому шляху державу, військо та конкретну людину, яка вирішила поєднати своє життя зі Збройними Силами України саме на контрактній основі? Відповідь на це питання має дати детальний аналіз ситуації. Саме за його допомогою можна віднайти дієві шляхи для зменшення кількості викликів при виконанні цього надзвичайно складного завдання, яким є повна зміна принципів комплектування війська.
Аналітики Центру досліджень армії, конверсії та озброєння пояснюють, що перехід армії на комплектування за контрактом потребуватиме зміни ідеології спілкування війська та суспільства.
Знайти підтримку в суспільстві
А отже — має супроводжуватися прозорістю і розумінням у суспільстві логіки цього процесу, зокрема, з урахуванням національних особливостей. Водночас певну роль при цьому відіграють місцеві особливості. Наприклад, в Іспанії після закінчення «холодної війни» чисельність армії значно скоротилася. І як наслідок — у військових з’явився більший вибір: вони могли закликати на службу новобранців. Критерії, за якими добирали солдатів, виявилися досить упередженими і мали не стільки об’єктивний, скільки суб’єктивний характер, що своєю чергою призвело до масових протестів і закликів до повної ліквідації системи обов’язкового призову.
Створення контрактної армії в країнах Центральної та Східної Європи, зокрема, Чехії, Угорщині, Румунії, Словаччині та Словенії, доволі активно підтримала громадськість. Адже перспективи створення системи колективної безпеки в межах НАТО дали можливість цим державам проводити серйозні скорочення в армії у контексті переходу війська на професійну основу.
Водночас Україна нині не має власного позитивного досвіду реалізації програми переходу на службу за контрактом. Існує думка, що попередні кроки на шляху до контрактної армії сформували у суспільстві доволі упереджене ставлення до подібних ініціатив. Про це свідчить перегляд Державної програми переходу ЗС України до комплектування військовослужбовцями, котрі проходять військову службу за контрактом, яка була розрахована на період до 2015 року для здійснення за три етапи. Тоді розпорядженням Президента України Міноборони було визначено завдання здійснити цей перехід до кінця 2010 року.
Така терміновість завдання була підтверджена Перспективним планом основних заходів щодо повного переходу Збройних Сил на контрактну службу в 2008–2010 роках. Він, зокрема, передбачав, що протягом 2008 року необхідно добрати 7500 військовослужбовців за контрактом, для чого, відповідно, потрібно було витратити 11,035 мільярдів гривень бюджетних коштів; у 2009 році — 10500 осіб (потреба у коштах становила 18,054 мільярдів гривень); у 2010-му — 11900 осіб (20,581 мільярдів гривень). Загалом протягом трьох років планувалось добрати 29 900 військовослужбовців, на що було витрачено аж 49,67 мільярдів гривень.
Проте де-факто ця програма була провалена. Контрактники спочатку йшли на військову службу, але потім достроково звільнялися. До того ж тодішні керівники оборонного відомства намагалися більше підтримувати політичні обіцянки про дешеве військо, ніж враховували реальність. А отже — вичавлювали з внутрішніх резервів усе можливе й неможливе...
Зараз військова служба за контрактом у Збройних Силах України є швидше тимчасово вигідним, ніж професійно привабливим заняттям для молоді. Так вважають військові експерти. У масштабах суспільства таку службу поки важко назвати престижним видом діяльності або заняттям, на якому людина могла б зупинити свій остаточний професійний вибір. Нині контрактник ще не є воїном-професіоналом. Як засвідчує практика, більшість з них або не прагне підписувати наступний контракт, або займає вичікувальну позицію.
Сформований підхід до добору контрактників не дозволяє кардинально розв’язати проблему з комплектуванням Збройних Сил особовим складом. При цьому контингент контрактників є неоднорідним як за соціальним складом, так і за мотивами і цілями приходу на службу. Спостерігається дисбаланс у соціальній структурі цієї категорії військовослужбовців. Так, за даними Центру досліджень армії, конверсії й озброєння, за соціальним походженням понад 60% з них — вихідці з сімей робітників, 18% — державних службовців, 14% — селян, і тільки 6% — з родин представників інтелігенції. Таке співвідношення красномовно свідчить про недоліки в комплектуванні контрактниками підрозділів Збройних Сил, яких на сучасному етапі оптимізації Українського війська слід невідкладно позбуватися.
Трансформація за умови мотивації
Звернімося й до інших реалій сьогодення. Так, основу Збройних Сил України становлять частини, що комплектуються військовослужбовцями строкової служби. На погляд начальника Генерального штабу—Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника Володимира Замани, короткий термін строкової служби військовослужбовця не дозволяє, з одного боку, опанувати військову техніку, а з іншого — відпрацювати питання взаємодії на рівні, вищому, ніж взвод, коли йдеться, наприклад, про Сухопутні війська. Хоча щороку на підготовку строковиків за найпотрібнішими військовими спеціальностями витрачаються чималі кошти. Так, аби навчити командира танка чи БМП, протягом 4–5 місяців витрачається майже 20 тисяч гривень, після чого він служить ще 5-6 місяців і звільняється в запас. Коефіцієнт корисної дії від такого навчання близький до нуля, бо з новим призовом усе починається спочатку.
Звісно, такий підхід мав би сенс, якби Україна продовжувала утримувати кількісно великі Збройні Сили мобілізаційного типу. Але за умов, коли трансформація вітчизняного війська у нову армію європейського типу потребуватиме спроможності діяти швидко, із застосуванням високоточної зброї і високомобільних підрозділів, це суттєво підвищує вимоги до вишколу кожного військовослужбовця. Необхідний рівень підготовки можна забезпечити лише в контрактній армії. Тож є нагальна потреба переходити на контрактну систему комплектування, коли молоді люди добровільно йдуть на службу в Збройні Сили України. У цьому переконані й аналітики Центру досліджень армії, конверсії та озброєння.
Утім, аналізуючи перехід вітчизняного війська в умовах оптимізації на контрактну службу, генерал-полковник Володимир Замана стверджує, що це суттєво не збільшить навантаження на бюджет. Адже відпаде необхідність у первинній щорічній підготовці сержантського та рядового складу, скоротяться витрати й на харчування. За його словами, на харчування строковика, наприклад, витрачається 40–42 гривні на добу, що на місяць становить приблизно 1200 гривень. Інші витрати на строковика становлять до 2000 гривень. Натомість контрактнику держава платить лише 1600 гривень на місяць.
Водночас погодьтеся, за ці кошти важко утримати його у війську. І це добре розуміють в українському оборонному відомстві. Тож аби не допустити відтоку кадрів, до початку 2014 року поступово підвищиться грошове забезпечення... Також передбачається, що через п’ять років рядовий першого року служби отримуватиме більш ніж п’ять з половиною тисяч гривень.
Звісно, для будь-якої людини рівень зарплати означає багато. Але й соціальні аспекти контрактної служби відіграють, як кажуть, далеко не останню роль. Тож зрозуміло, що для реалізації довгострокового проекту, яким, власне, і є зміна принципів комплектування війська з переходом на професійну основу, вкрай потрібна широка платформа соціальних гарантій. Тому нині вищим військовим керівництвом розглядаються інші мотиваційні чинники, які б суттєво підняли престиж військової служби, зокрема, контрактної, — різноманітні заохочення, пільги.
Також, як вважають військові експерти, обов’язковою умовою переходу армії на контракт є впровадження аутсорсингу в питаннях обслуговування та охорони низки військових об’єктів, зокрема вишів і навчальних центрів. Щороку на це витрачають великі кошти, які можуть бути скеровані на розвиток озброєння, розв’язання соціальних проблем тощо.
Зрештою, якщо звернутися до досвіду армій провідних країн світу з комплектування збройних сил на контрактно-договірній основі та проаналізувати перші українські кроки в цьому напрямі, можна зробити висновок, що це досить складний і багатогранний процес. Він охоплює політичні, соціально-економічні, фінансові сфери. І на власному шляху до професійного війська Україні слід запозичити усе найкраще зі світової практики.
Звісно, вирішення усіх питань, пов’язаних з професіоналізацією Українського війська в стислі терміни, потребуватиме особливої уваги до закордонного досвіду. Так вважають аналітики Центру досліджень армії, конверсії та озброєння. До речі, нині понад 50 держав мають професійні армії. Тож нижче зупинимося на прикладах деяких передових країн світу.
Сполучені Штати Америки
Переходу в США до здійснення набору на військову службу на добровільній основі передував підготовчий етап, який тривав чотири роки. Проте, коли керівництво країни офіційно відмовилося від масової армії на користь ефективнішої контрактної, Сполучені Штати відразу ж зіткнулися з проблемами при її комплектуванні – недостатньою кількістю охочих вступити на військову службу, традиційно пов’язану з труднощами і ризиком. Перші кроки були настільки невдалими, що американські фахівці назвали цей період “катастрофою 1970-х років”. І це, попри те, що комплектування збройних сил на добровільній основі – стара американська традиція, починаючи ще з часів Першої світової війни.
Ситуація дещо змінилася на початку 2000-х років. Рекрутинговим відділам американської армії довелося послабити вимоги і почати приймати до лав війська «неформатних» добровольців, які мали проблеми з законом, здоров’ям і навіть не закінчили середньої школи. Але це тривало недовго. Починаючи з 2009 року, вимоги підвищилися. Більше того, молодь стала сама звертатися до рекрутингових центрів.
Однак сьогодні в США все ще відчувається брак добровольців, через що військове командування країни особливу увагу приділяє рекламним заходам в інтересах комплектування армії. Головним об’єктом військово-рекламного впливу є молодь, у роботі з якою діє принцип: що раніше вдасться встановити довірчі, партнерські стосунки з юнаком, то більше шансів залучити його на добровільну військову службу.
Великобританія
Збройні сили Великобританії одними з перших у світі перейшли до комплектування на добровільній основі (за контрактом). У 1961 році призов був скасований, і країна почала формування професійної армії. Що стосується термінів цього процесу, то у Великобританії з моменту прийняття рішення про комплектування за принципом контракту до його повної реалізації минуло 6 років. З них майже три знадобилося, щоб перейти від часткового до повного комплектування збройних сил на добровільно-професійній основі.
Керівництво набором особового складу (добровольців) покладено на штаби видів збройних сил, кожен з яких має свої, розташовані у великих містах, пункти, які займаються добором кандидатів і направляють їх до вербувальних центрів. Для проведення безпосередньої роботи з набору добровольців по всій країні діють армійські інформаційні (вербувальні) пункти (окремо для чоловіків і жінок), а також пункти зі зв’язків з університетами та коледжами, які займаються набором добровольців з числа студентів. На рекламну роботу із заохочення населення до військової служби з військового бюджету щороку витрачається близько 9 мільйонів фунтів стерлінгів.
Німеччина
Для рекламування престижу і позитивного ставлення громадян до військової служби, формування їх готовності пов’язати своє життя з армією в Німеччині ведеться цілеспрямована робота. Суб’єкти впливу рекламних заходів умовно поділяються на три категорії. До першої належать юнаки та дівчата віком 13-16 років. Вважається, що в цьому віці вони починають замислюватися про майбутній вибір життєвого шляху. Фахівці з військової реклами намагаються зацікавити їх престижем військової служби, акцентуючи увагу на її романтичності.
Друга категорія – це молодь 17-20 років. Побутує думка, що саме в цей період молодь, як правило, стурбована пошуком свого місця у житті, здобуванням професії. Через це зусилля фахівців у галузі військової реклами спрямовані на пропаганду переваг військової служби, соціальних гарантій, що надаються військовослужбовцям, можливостей службового зростання.
До третьої категорії належить молодь, яка досягла 20 років і більше. В основу рекламних заходів, розрахованих на цю вікову категорію, покладено стимули матеріального характеру зокрема розмір і складові грошового утримання, показники його зростання під час просування службою та збільшення вислуги років, пільги, якими користуються в період військової служби і після звільнення в запас.
Іспанія
Починаючи з 2001 року, комплектування збройних сил Іспанії здійснюється на професійній основі за рахунок набору добровольців. Щоправда, тоді простежувалася тенденція до зменшення чисельності професійних військовослужбовців, що було зумовлено різким зниженням кількості кадрових офіцерів нижчої ланки, унтер-офіцерів і рядових. Навіть широке залучення для проходження військової служби жінок не розв’язало проблему нестачі професійних військовослужбовців.
Основними причинами такого стану справ вважаються недосконала система соціальної адаптації військовослужбовців після завершення контракту, відносно низький рівень грошового утримання тощо. Тому для поліпшення ситуації міністерство оборони Іспанії розробило якісно нові програми, спрямовані на збереження привабливості військової служби, а саме: підвищення вікової межі для проходження служби рядовим складом до 42-45 років, отримання цивільної спеціальності в процесі військової служби, підвищення грошового утримання військовослужбовців на 25% і пенсійного забезпечення осіб, звільнених із лав збройних сил.
За даними іспанських фахівців, з 500 юнаків, охочих вступити на військову службу, 410 отримують відмову з різних причин. Але навіть детальний добір добровольців не унеможливлює вербування осіб, які не відповідають вимогам або розчаровуються у військовій службі вже під час початкового навчання. За офіційними даними, щороку від 16 до 26% завербованих добровольців через різні причини звільняються з лав збройних сил, не прослуживши і шести місяців.
