Головна » 2011»Жовтень»14 » БИТВА ПІД ХОТИНОМ: 40 ДІБ КОЗАЦЬКОЇ ДОБЛЕСТІ ТА ЗВИТЯГИ
БИТВА ПІД ХОТИНОМ: 40 ДІБ КОЗАЦЬКОЇ ДОБЛЕСТІ ТА ЗВИТЯГИ
09:45
Хотинська битва, яка знаменувала собою крах султанських планів уярмлення Польщі та України, мала величезне міжнародне значення. Перемога над Польщею за далекосяжними планами Османа ІІ мала відкрити Туреччині шлях на Північ — через Німеччину до Балтики, а потім і до інших країн Західної Європи. Ця найбільша поразка за всю історію султанської Туреччини була переломним моментом у багатовіковій боротьбі Європи проти Османської імперії. Вивченням Хотинської битви займалася видатна дослідниця українського козацтва Олена Апанович. Пропонуємо вашій увазі уривок з її книги «Козацька енциклопедія для юнацтва», що вийшла у видавництві «Веселка» у 2009 році.
Хотинська війна тривала 40 днів у вересні — жовтні 1621 р. між турецькою армією і польськими та козацькими військами під Хотинською фортецею (тепер м. Хотин Чернівецької обл.).
Польське військо нараховувало понад 30 тисяч вояків; до його складу входили, крім поляків, українці, білоруси й литовці, котрих об’єднувала одна держава — Річ Посполита, а також найманці — німці та угорці.
Поляки, які підійшли до фортеці раніше від інших, зайняли найвигідніші позиції. Вони розташувалися на добре захищеній місцевості. Фронтом польський табір був повернутий у південно-західному напрямку, звідки проходив шлях з Чернівців. Простягнувшись від стін фортеці до скелястих берегів Дністра на сході, урвищ — на півночі, глибокого яру — на півдні, польський табір лише з заходу мав легкий доступ. Тому табір, який увесь оточили широким ровом і високим валом, саме на цій загрозливій ділянці мав подвійну лінію валів.
На правому (північному) фланзі дислокувалися польські загони, центр складався з німців і угорців; пізніше сюди підійшли польські війська, очолені королевичем Владиславом. На лівому (південному) фланзі польських позицій зосереджувалися литовці та білоруси. Головнокомандувачем над об’єднаними силами польського і козацького війська був поставлений великий литовський гетьман ЯнКароль Ходкевич, уславлений переможець шведів біля Кірхгольма в 1605 р.
До Хотина козацьке військо пробилося тільки наприкінці серпня — на початку вересня. 30 серпня прибув авангард — тисяча козаків, очолених полковником Михайлом Дорошенком. А все Запорозьке Військо, понад 40 тисяч, 1 вересня з’єднав з польськими силами гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який подолав довгий шлях, стримуючи натиск ворожих сил і проводячи бої з окремими загонами ворога. У польському таборі дуже врочисто вітали появу козаків, на яких давно і з хвилюванням чекали як на рятівників.
Козаки приєдналися до польського табору на його лівому фланзі, розташувалися на південь від польських позицій, у долині Дністра. Небезпека цієї позиції полягала в тому, що турки загрожували козакам не тільки з фронту, а й з лівого флангу, бо лівий берег Дністра був у руках ординців.
Усі укріплення польського і козацького таборів були захищені артилерією: 28 польських гармат, 23 — козацьких, існував ще й резерв. Гармати розставили на валах з інтервалами 150-180 метрів.
Турецька армія, розтягнувшись майже на 150 кілометрів, прибула шляхом, що вів з Ясс і Чернівців. Загальна кількість турецького війська, коли воно повністю зосередилось під Хотином, становила близько 300 тисяч. Військо відзначалося надзвичайною строкатістю національного складу, це був конгломерат представників різних народів: турки, сирійці, боснійці, хорвати, серби, албанці, греки, курди, татари, болгари, волохи, молдовани. 75 тисяч — це власне турецькі війська: яничари (піхота) і шпаги (кіннота); 30 тисяч — араби, а також насильно мобілізовані з підкорених країн південні слов’яни, молдовці волохи. Турки везли 260 гармат і мали велику кількість коней, верблюдів, мулів і навіть чотирьох бойових слонів, які наводили жах на місцеве населення. Такої армії вже давно не бачили в Європі.
Турецьке командування розташувало свої війська, що чисельно перевершували польсько-козацькі в чотири рази, напівколом, простягнувшись від берега Дністра на півдні до берега цієї ріки на півночі. Частини татарських і турецьких загонів на лівому березі річки нібито замикали коло, що оточило польсько-козацький табір. Турки поставили не менше 62 гармат. Натомість польсько-козацький табір переважав у ручній вогнепальній зброї за рахунок передусім запорожців — цього «рушничного» війська.
У польсько-козацькому таборі переважала випробувана, маневрена піхота, якої в турецькому війську не вистачало. 2 вересня з’явилася голова колони турецької армії — 20 тисяч добірної кінноти — спагів центральних турецьких земель, Румелії та Анатолії, під командуванням анатолійського беглербея Хусейна. Разом із ними прибув і султан Осман ІІ зі своїм штабом.
Не зупинившись, прямо з маршу, турецькі війська, підтримані татарами, атакували козацькі позиції. Турецькому командуванню було відомо, що в козацькому таборі ще не закінчені фортифікаційні роботи. Султанське командування вважало запорозьких козаків головною і вирішальною силою у цій війні, найбоєздатнішою і найвитривалішою частиною польських військ, тому саме проти козацьких позицій спрямувало воно свою першу атаку. Очевидець — вірменський хроніст Авксент, який був у польському таборі, розповідав, що в турецькому таборі під Хотином говорили: «Якщо ми переможемо козаків, тоді легше собі дамо раду з поляками».
Два дні боїв — 2 та 3 вересня — були першим етапом Хотинської битви, коли численний турецький авангард багаторазово, але безуспішно атакував козацькі позиції. Дії окремих турецьких частин проти польських позицій були локальними і мали на меті зв’язати польські сили. Бої цього періоду принесли успіх козацьким військам і польським загонам, що їм допомагали.
Відбиваючи черговий штурм ворожих сил, козаки під проводом Сагайдачного перейшли до наступу, погнали ворога і, переслідуючи, на його плечах вдерлися у турецький табір, захопили чотири гармати, п’ять наметів, багато коней, одягу, амуніції, зброї, полонених. Кілька високих турецьких воєначальників потрапило до рук козаків.
Поява запорожців серед султанських наметів викликала паніку в османських військах. Настав рішучий момент, який міг принести цілковиту перемогу польсько-козацьким військам і кінець війни. Але гінці, яких Сагайдачний посилав до Ходкевича, прохаючи допомоги і пропонуючи виступити всіма силами, поверталися ні з чим. Ходкевич відмовився ввести в бій свої війська, посилаючись на пізній час. Сучасники, а пізніше дослідникиісторики намагалися зрозуміти й пояснити таку поведінку польського командувача. Мабуть, не останнє значення мало те, що Ходкевич під впливом сеймових комісарів дотримувався концепції позиційної війни і стратегії пасивної оборони. Бодьє зробив висновок: «У цій битві козаки розгромили б турецьку армію, якби принц Владислав і польський генерал Ходкевич не наказали їм відійти замість того, щоб самим приєднатися до козаків». Сагайдачному довелося відводити своїх звитяжців назад. Козаки під вогнем батареї з 12 гармат і натиском контратаки правого крила турецької армії змушені були відступити з великими втратами: загинуло 800 чоловік. Це був найкривавіший день Хотинської битви. Але це був, безперечно, й величезний воєнний успіх козаків, керованих гетьманом Сагайдачним. Розлючений невдачею Осман ІІ кричав, що він не їстиме, не питиме доти, поки йому не привезуть того «сивого пса Сагайдачного».
У ніч з 6 на 7 вересня козацький гетьман, маючи на меті випередити можливий новий штурм ворога, організував і очолив могутній виступ запорожців, скерований на загони ординців, яких щойно турецьке командування перевело на праве крило. Татари, пробуджені від сну несподіваним для них нападом, розгубилися. Приголомшений хан запросив у султана допомоги. Підняли на ноги майже все праве крило турецької армії. На запорожців спрямували вогонь 20 гармат. Безладний нічний бій завершився, і запорожці на світанку повернулися до свого табору. Втрати татар значно перевищували втрати козаків.
Цим виступом козацьких військ Сагайдачний почав серію нічних рейдів. Під його безпосереднім керівництвом козаки завдавали великих втрат турецьким військам і викликали серед них паніку. У нічних рейдах з особливою силою виявилися маневрена, динамічна тактика запорозьких козаків, їхня ініціатива та активність, вміння максимально використовувати фактор раптовості. Нічні вилазки, раптові атаки, переслідування ворога під час його відходу козаки застосовували упродовж усієї сорокаденної Хотинської кампанії.
8 вересня Ходкевич разом з іншими польськими військовими керівниками захотів збільшити досягнуті успіхи. Діючи за схемами позиційної стратегії, вони вивели всю польсько-литовську армію за вали й почали чекати, бажаючи цим спровокувати турецькі військові сили на битву. Але турки не прийняли бою, навіть не вийшли з табору, тільки час від часу відстрілювалися. Натомість вони атакували козацький табір: у центрі йшли турецькі частини, на флангах — татарські. Поки ворог наближався, козаки не відповідали. Коли ж яничари почали вискакувати до рову, козаки піднялися і вдарили по нападниках з мушкетів. Ураганний вогонь відкинув ворога назад. Три атаки відбили запорожці, їх підтримала піхота Лермонта. Понад 3 тисячі атакуючих загинуло того дня.
Через великі втрати турецької піхоти султан змушений був направити 4 тисячі вояків особистої гвардії в діюче військо для атак проти козаків, що здійснювалися 10 і 11 вересня, проте й вони закінчилися перемогами запорожців. Особливо сильному обстрілу піддали турки козацький табір 11 вересня. По нашвидкуруч збудованому мосту вони перевезли чотири легкі гармати і били прямою наводкою. Було знищено багато коней, вбито чотирьох козаків. У відповідь відгукнулася польська артилерія, яка змусила замовкнути турецьку батарею. Атака яничарів не принесла їм успіху.
Осман звинуватив у невдачі великого візира Хусейна-пашу і замінив його Ділаверомпашею. Серед турецьких воїнів зростало невдоволення. Їх моральний стан і бойовий дух почали занепадати. Поширилось дезертирство, хоча проти нього турецьке командування запроваджувало жорстокий терор.
Блокада давалася взнаки і в польському таборі: багато людей гинуло від пошестей, хліб подорожчав у 40 раз, масово падали коні.
Особливо тяжким було становище козаків, які прийшли з Молдови після кровопролитних боїв. Голод та хвороби стали серйозною загрозою для польських і козацьких військ. І все ж дезертирів серед козаків не було, в той час як польські шляхтичі тікали масово, хоч більшість з них потрапляла до татар в ясир. У кінці вересня польське командування видало наказ про те, що дезертири будуть страчені, а їхні маєтки конфісковані. Однак польське військо продовжувало танути.
Незважаючи на тяжку ситуацію, оточені, виснажені голодом польсько-українські війська чинили запеклий опір наступам ворогів. А козаки навіть виявляли ініціативу й самі діяли активно й наступально. У ніч на 17 вересня запорожці провели нічний рейд. Кілька сотень козацького війська пробралися до турецького табору, багато наметів вирізали, знищили понад тисячу ворогів і повернулися в табір, не втративши жодного козака. Тоді ж козаки атакували турецькі загони, що охороняли міст через Дністер. Кількасот яничарів та інша сторожа на чолі з пашею були знищені або захоплені в полон.
Зранку 24 вересня після хвороби помер Ходкевич. І хоча в польському таборі, щоб не послабити бойовий дух жовнірів, факт смерті головнокомандувача приховувався, в турецькому таборі про це дізналися через кілька годин. Турецьке командування вирішило, що настав час для фінального удару.
28 вересня султан вирішив піти на останній штурм, завершальну генеральну битву, зосередивши для цього абсолютно всі сили та резерви. У таборі залишилися лише дві тисячі спагів і чотири тисячі яничар особистої султанської варти.
Особливо запеклі бої точилися під козацьким табором. Запорожці, яких штурмували понад 20 тисяч спагів, відбили одинадцять атак, ведучи щільний рушничний вогонь або здійснюючи енергійні вилазки, кидаючись на ворога з шаблями. Відбивши останню — одинадцяту — атаку, запорожці допомогли своїм союзникам, завершуючи цілковитий розгром ворога. Після закінчення битви, яка не вгавала протягом усього дня, втративши кілька тисяч вбитих і поранених, деморалізовані, пригнічені турки повернулися у свій табір. Втрати в польсько-козацькому таборі були значно меншими. Щоправда, татари захопили 40 полонених у ясир. Битва 28 вересня оцінювалася як найзначніша в ході Хотинської війни. «Була то найбільша битва», — зробив висновок турецький історик КятібЧелябі.
Розгром турецької армії примусив султана, який не спроможний був далі вести війну, піти на замирення. Переговори почалися 2 жовтня і тривали протягом тижня. Турецька сторона намагалася підтримати свої вимоги збройною рукою. 5 жовтня розпалився справжній бій, який тривав до вечора. І знову в центрі турецьких атак — козаки. Турки, щоб громити козацький табір з флангу, переправили значну частину своїх гармат на лівий берег Дністра. Тоді козаки розділилися на два загони. Один перейшов на лівий берег Дністра і напав на розташовану там турецьку артилерію. Це було зроблено так блискавично й несподівано, що з турків урятувався тільки візир. Одночасно другий загін напав на турецький табір на правому березі ріки.
9 жовтня був укладений мирний договір. З польського боку договір підписали іменем короля Сигізмунда ІІІ Станіслав Журавський і Якуб Собеський, з турецького — султан Осман і великий візир Ділаверпаша. Так закінчилася сорокаденна Хотинська війна. Її загальне історичне значення величезне. Спроба Османа II поставити на коліна Польщу, ліквідувати козацтво й завоювати Україну закінчилася провалом. Протягом п’ятитижневих боїв султан не здобув жодної перемоги, а втрати його армії сягали 40% воїнів. Втрати польської армії: 5 тисяч вбитих, померлих від хвороб та виснаження, не рахуючи численних дезертирів (понад 2 тисячі).
Козаки за успішне закінчення Хотинської війни заплатили життям 6500 воїнів, полеглих в боях чи померлих за час облоги. Дезертирів у козацькому війську не було. Саме козаки забезпечили перемогу над величезними ворожими силами, що перевершували кількість польських і українських військ у чотири рази.
При вирішальній ролі козацтва в Хотинській війні її успішний хід забезпечувався спільними діями всіх тих, хто боровся в лавах військ Речі Посполитої: українців, поляків, білорусів, литовців, а також німців і угорців — найманих професійних воїнів. Взаємовиручку і взаємопідтримку в боях проявляли всі.
Однак умови Хотинської мирної угоди певною мірою були спрямовані проти запорожців. Річ Посполита зобов’язувалася заборонити чорноморські походи з Січі й карати за них козаків. Король наказав відібрати у запорожців човни й зменшити кількість козаків до трьох тисяч, переписавши їх до реєстру. Решту, майже 85% учасників Xотинської кампанії, які забезпечили в ній перемогу, хотіли перетворити на кріпаків. Інша річ, що реалізувати такі свої плани й зобов’язання Польща була неспроможна.
Після Хотинського миру загострилися шляхетськокозацькі конфлікти, сила козацтва зростала, морські й сухопутні походи проти турецько-татарських агресорів досягли великого розмаху. Запорозька Січ дедалі більше ставала незалежною республікою. Послаблення турецьких позицій у Європі — один із головних наслідків Хотинської війни.
Європейська громадськість сприйняла її як рішучу перемогу над турецькою навалою, що досі не зустрічала сили, яка б могла її зупинити. Після невдалої для турецького флоту битви під Лепанто в 1571 р. з іспанським флотом це була справді перша велика поразка турецької армії на суші. Наслідком перемоги українських і польських військ було також піднесення визвольної боротьби слов’янських і арабських народів, над якими тяжіло іго турецьких колонізаторів і в яких засвітилися надія й віра в можливість скинути це ярмо. Саме тому Хотинська перемога принесла запорозькому козацтву славу рятувальника «християнської цивілізації».
Олена Апанович лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Журнал "Військо України"
QR-кодпосилання на сторінку. Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.
